Віолета Москалу: “Я постійно повторюю, що хорошої влади немає, будь-яку владу потрібно тримати під контролем, а де це можливо – співпрацювати, а там де ні – не боятися йти на певну конфронтацію, захищати інтереси суспільства”

Внесок української діаспори у розбудову країни завжди був значним, але після Революції гідності якість та структура участі діаспори у громадському житті серйозно змінюються. Нова українська діаспора – це спільнота високоосвічених професіоналів, які часто їдуть за кордон не у пошуках кращої долі, а для свого особистого і професійного зростання, ці люди стають відомими на увесь світ і пишаються тим, що вони українці.

UkraineAway вдалося поспілкуватися із Волетою Москалу, яка належить саме до такого нового покоління, вона добре відома як закордоном, так і в Україні. Призупинивши успішну кар’єру у Лотаринзькому університеті (Франція), вона спрямувала свої зусилля на створення Фонду Global Ukraine з метою розбудови унікальної мережевої платформи Global Ukrainians, яка повинна об’єднати нову українську діаспору з усіх куточків світу та створити середовище для локальних ініціатив.

 Як Ви стали частиною діаспори?

Я навчалася на факультеті іноземних мов – французька, англійська і німецька, в Чернівецькому національному університеті, і на п’ятому курсі мені запропонували поїхати на рік навчання до Франції. Ми саме підписали партнерську угоду з університетом міста Мец, це в Лотарингії. Я поїхала на рік вдосконалити свою французьку мову. Коли я закінчувала п’ятий курс мені було 20 років, ми отримували подвійний диплом (український і французький), і я почала думати що далі робити? Я подумала, що можливо ще зарано починати професійне життя і вирішила продовжити навчатися ще рік за програмою MBA (Masters of Business Administration). Це рішення кардинально поміняло моє життя. Після навчання на другій вищій освіті, я вступила до аспірантури, а після того як я виграла конкурс – я отримала фінансування для свого PhD від Міністерства вищої освіти і наукової діяльності Франції (Ministère de l’Enseignement supérieur, de la Recherche et de l’Innovation, MESRI). Таким чином я отримала можливість викладати в університеті і писати свою наукову роботу. Це вже був Університет Нансі (Nancy-Université). Тому так склалось, що уже на четвертому році проживання у Франції я почала викладати в університеті французькою мовою, а згодом стала доктором філософії Лотаринзького Університету (коли Університети Мец та Нансі об’єдналися).

Я завжди займала активну громадську позицію. На цей час програма обміну все ще працює. Цього року ми будемо святкувати 20 років підписання договору. Кожного року приїжджають студенти з Чернівців і ми допомагали їм тоді, й зараз також допомагаємо. Мені було дуже складно так як я була в числі тих, хто приїхав у перші роки. У нас сформувалась група небайдужих українців, ми були як єдина сім’я – далеко від батьків, від друзів. Ми трималися разом і тому у 2004 році ми зареєстрували у Франції громадську франко-українську організацію – Обміни Лотарингія-Україна. Тепер ми жартуємо, що саме французи поставили нас на рейки громадського життя. У Франції на сьогодні є більше ста франко-українських громадських організацій. Вони не є виключно «діаспорними», дуже є багато небайдужих до України французів, напрями також різні: культурні, освітні, гуманітарні. Таким чином, ми набралися досвіду, почали організовувати різні заходи (культурні, освітні, гуманітарні проекти, тощо). Пам’ятаю, у 2004 році ми робили цікаву виставку – приїхали молоді художники з Чернівців. Коли був вернісаж, то до нас прийшов заступник мера міста Мец, відповідальний за культурну політику, він був дуже вражений, бо ми зробили це в одній церкві, прийшло багато наших знайомих і допомогли організувати культурну програму. Все вийшло дуже драйвово, по-молодіжному. Ще один проект який ми організовували і який сильно вразив місцеву публіку – запрошення хору Чернівецького собору, ми отримали дозвіл провести великий концерт в кафедральному соборі м. Мец, який вважається одним із десяти найкращих соборів у Франції. Ми зробили невеличкий анонс і трішки піару, але коли ми прийшли в день концерту, то не було де голці в пасти! І от із 2004 до 2014 року ми працювали в такому режимі на рівні міста Мец та Лотаринзького регіону на Заході Франції. Ми знали багатьох українських студентів, професіоналів із інших міст та країн, але вони, зазвичай, на той час не проявляли такої активності, таких організованих осередків не було аж до Майдану [2013-2014 рр. – Ред.]. Хвиля Майдану активізувала усіх, як ми називаємо, «експатів». Після початку війни Росії проти України я зрозуміла, що вже ніхто не може залишатися байдужим, навіть ті, хто вже облаштував своє життя за кордоном. Саме у цей час у березні 2014 року зародилася ідея створення Фундації Global Ukraine та мережі експатів Global Ukrainians для того щоб консолідувати наші зусилля. Мені здавалося, що досвід здобутий у Франції міг би бути корисним для допомоги молодим українцям за кордоном, які тільки почали активно займатися громадською діяльністю.

Чи є координація між діаспорянськими організаціями між країнами, або навіть у межах лише Франції?

До Майдану не було великої координації, але після Майдану ми почали цю роботу. Посол України у Франції пан Олег Шамшур також надав свою підтримку та цінні поради. У 2016 році в Парижі був організований перший форум франко-українських ініціатив і там було десь 70 організацій, що цікаво, що організації були не лише діаспорні, а саме франко-українські. Є багато французів, які люблять та бажають допомагати Україні (ще з часів Чорнобиля запрошують українських діток на відпочинок у Францію, підтримують різні культурні та освітні програми обміну, тощо). Тоді був створений навіть каталог франко-українських асоціацій, всі між собою познайомились і зараз іде робота щодо того як створити спільну платформу, яка б інтегрувала проекти та ініціативи різних хвиль української діаспори у Франції.

Ви згадали пана Посла, а яку участь загалом приймає чи приймають посольства в контексті активності діаспори? Допомагають? Шкодять?

Ситуації є різні. Приклад Франції це успішний приклад. Тут є багато конструктивного з усіх боків: і традиційні організації, і молоді осередки, і Посольство. Ми говоримо про офіційну дипломатію і народну дипломатію.

Що є більш ефективним зазвичай?

Вони мають працювати разом і підсилювати одна одну, деякі речі будуть сприйматися краще через публічну (народну) дипломатію ніж через офіційний дискурс. На наших перших форумах Global Ukrainians, а ми розпочали влітку 2015 року, ми вже прописали маніфест Global Ukrainians, розробили свою хартію, прописали стратегію розвитку народної дипломатії через мережу Global Ukrainians. Ми намагаємося залучити максимальну кількість молодих високоосвічених людей, які вміють проявляти ініціативу, не бояться ризикувати, не чекають на «благословення» ні від кого. Коли щось треба зробити – вони роблять, вони мають дуже великий потенціал і є прогресивними та проактивними, небайдужими. Зараз насправді велика кількість людей загорілася українською ідеєю, розуміючи, що Україна – зараз як експериментальне поле, де можна побачити і створити своїми руками щось важливе, долучитися до трансформації цієї території. Наша мережа є віртуальна, такий собі екстериторіальний простір і це є зародком досить унікального феномену, якого ще не було у світі. Ми бачимо як це «з нуля» створилося, без жодної підтримки, у нас не було абсолютно ніякої підтримки зі сторони держави, але принаймні нам не заважали.

Я постійно кажу, що ті «мізки», які виїхали з України, які де факто є народними амбасадорами України – це величезний ресурс і є багато країн, де є хороша співпраця між офіційною дипломатією і народною дипломатією, як, наприклад, у Франції, де Посол пан Шамшур надає підтримку та допомогу, ми співпрацюємо також із культурним аташе пані Наталією Кочубей. В Стразбурзі так само, ми маємо представника України в Раді Європи, Дмитра Кулебу, він теж максимально співпрацює із різноманітними організаціями та асоціаціями на місці. Минулого року ми проводили десяту українську ярмарку в м. Мец, це була величезна подія. В неділю на центральній площі міста ставиться сцена, концерти, фестиваль, проводяться дегустації українських страв, майстер-класи, українські сувеніри – і вся місцева публіка приходить, приїжджають французи із інших міст і навіть з Люксембургу та Брюсселю. Ця ювілейна ярмарка була присвячена 25-річчю України і ми запросили Шамшура і Кулебу. Вони нам сказали, що були вражені побаченим – були присутні різні хвилі діаспори, навіть українці, що залишились тут після Другої світової війни, їхні діти ходять в новостворену Українську школу, громада розвивається дуже гармонійно, й ми цьому дуже раді.

Очевидно є і певні проблемні моменти у співпраці із державою?

Звичайно, але коли мене питають про те, що ви думаєте про українську владу, я кажу, що вони роблять все, що вони можуть і вміють у цих умовах та із тим досвідом, який вони отримали за 25 років. Я постійно повторюю, що хорошої влади немає, будь-яку владу потрібно тримати під контролем, а де це можливо – співпрацювати, а там де ні – не боятися йти на певну конфронтацію, захищати інтереси суспільства. Адекватні люди є всюди, наприклад, ми дуже добре співпрацюємо з Міністерством інформаційної політики.

Звісно ж минулого року у нас був конфронтаційний момент з владою, я маю на увазі спробу провести сумновідомий законопроект № 6175 щодо подвійного чи множинного громадянства, поданий за підписом Президента 13 березня 2017 року, де була прописана вимога вибору одного громадянства, або примусового позбавлення українського паспорту у випадку відмови виходу із іноземного. Очевидно, ми не могли з таким погодитись, ми розгорнули адвокаційну кампанію, підняли шум. У конструктивному руслі захищали свої інтереси – українців за кордоном, і нам вдалось зупинити цей законопроект. При його розробці, як ми виявили, не було зроблено чи враховано ніякого аналізу міграційних трендів чи демографічних тенденцій. Ми з колегою, Ігорем Решетняком, один із українців який активно в мережі працює (він, до речі закінчив дуже авторитетну Політехнічну школу (École Polytechnique) в Парижі і продовжує наукову діяльність наразі у Швейцарії), за одні вихідні проаналізували всі доповіді ООН з приводу міграційних та демографічних питань, вивчили приклади інших країн-учасниць ООН щодо подвійного громадянства і статистично показали, що де-факто 10% українців сьогодні мають подвійне громадянство. Це громадянство дає нові можливості, оскільки без такого статусу ти не можеш робити багато речей, наприклад, у деяких країнах навіть неможливо зареєструвати громадську організацію. У моєму випадку, в якийсь момент мій професійний ріст став залежати від наявності громадянства країни ЄС, саме тому інколи доводиться робити такий вибір. І незабаром за два тижні після нашої аналітики ці цифри були підтверджені Національним інститутом стратегічних досліджень при Адміністрації Президента за підписом В. Горбуліна.

Тобто у вас вже є достатньо впливу навіть щоб зупинити законопроект?

Очевидно вплив є. Один із наших перших спільних проектів в мережі Global Ukrainians – створення інформаційного агентства Global Ukraine News. Воно працює он-лайн, розвивається крок за кроком і зараз, навіть порівнюючи статистику по відношенню до інших подібних медійних проектів, то наш рейтинг є майже вдвічі вищим як по Україні, так і на глобальному рівні, а кількість читачів є більшою до 10 разів, за останні 6 місяців. Ми маємо чітку стратегію розвитку, щоб зробити його ще більш успішним. Те що ми працюємо у мережі дозволяє нам мобілізувати швидко значну кількість людей. Наприклад, під час тої ж таки кампанії проти законопроекту № 6175, ми практично за одні вихідні підготували відкритого листа до Президента і зібрали підписи представників понад ста українських організацій з 30 країн світу.

Чи є загроза, що питання щодо подвійного громадянства можуть знову виникнути?

Цілком можливо. Результат, якого ми досягнули – зупинили законопроект, нас не задовольняє на сьогодні і, очевидно, ми будемо продовжувати нашу роботу у цьому напрямі. Необхідне чітке регулювання на законодавчому рівні, оскільки у багатьох ситуаціях «експати» в Україні відчувають дискримінацію. Наприклад, українці, які мають громадянство іноземних країн та досвід проживання у розвинутих країнах, наприклад, у Канаді чи Сінгапурі, чи країнах ЄС, – не мають права працювати на державній службі. Багато наших Глобалів, які зацікавлені, не мають змоги повноцінно брати участь у роботі державних органів, ми вважаємо це дискримінаційною нормою. При цьому часто чуємо скарги керівництва країни про те, що є дефіцит кваліфікованих кадрів.

Чи знайдеться підтримка для такої ініціативи серед посадовців?

У ході цих подій ми зрозуміли, що ніхто, наприклад, у Парламенті не представляє інтереси українців, які проживають наразі за кордоном. Всі народні депутати, коли у них є потреба поїхати у Вашингтон, чи у Брюссель дуже охоче зустрічаються із нашою діаспорою, шукають її підтримки, активно використовують цей ресурс у своїх інтересах, але коли ми спілкуємось в Україні із найбільш прогресивними депутатами, то ми бачимо, що вони навіть не розуміють проблем закордонних українців. Для нас стало чітко зрозуміло, що ніхто не захищає інтересів українців-експатів у Верховній Раді України, це є недопустимо і з цим необхідно щось робити. Наприклад, у Франції є близько двох мільйонів французів, які проживають за кордоном (при тому, що українська діаспора становить понад 20 мільйонів), вони мають 11 депутатів у Національній Асамблеї і 12 в Сенаті, відповідний законопроект був прийнятий ще у 2012 році. Хоча 10 млн. українських трудових мігрантів мають можливість голосувати за кордоном, у них немає можливості обрати мажоритарного депутата-представника, оскільки за кордоном не формують виборчих округів. Це є ще один прояв дискримінації. Тобто, коли мова йде про отримання фінансової допомоги від діаспори чи від мігрантів, що є значно більше допомоги МВФ та прямих іноземних інвестицій, то країна її отримує, а політично визнати інтереси діаспори ніхто не береться. Давайте чесно скажемо, що де факто – українські трудові мігранти наразі тримають Україну на своїх плечах, як ті міфологічні гіганти, вливаючи мільярди доларів у країну, у той час як олігархи та частина клептократичної влади вивозять українські гроші в офшори. Тому я вважаю що українські трудові мігранти мають повноцінне право впливати на сучасну українську політику, обираючи своїх представників у Верховній Раді, працюючі за бажанням на державній службі, вони надзвичайно цінний ресурс для певної “ментальної” модернізації країни. Ми готові обговорювати ці питання як із українськими керівниками, так і на міжнародному рівні.

Global Ukraine відносно молода організація, але вона інтенсивно розвивається, як складаються відносини із умовно традиційними діаспорянськими організаціями, наприклад, таких як Світовий Конгрес Українців?

Ми з великою повагою ставимося до СКУ, які минулого року святкували 50-ту річницю. Паралельно також діє організація УВКР – Українська всесвітня координаційна рада, яка святкувала 25 років у 2017р., а наша мережа Global Ukrainians вже входить в свій четвертий рік життя і роботи. Як ми часто кажемо, «роботи – морe, вистачить нам всім», відповідно, ми були і залишаємось дуже відкритими та намагаємося налагодити контакти і співпрацю із усіма, перш за все СКУ, звісно. Звичайно, не все йшло зовсім легко, дивились на нас із підозрою. Але ми завжди пояснюємо, що ми робимо, ми продемонстрували, що за полем зору СКУ є значний контингент закордонних українців, саме з якими ми хочемо працювати і працюємо. Тепер ми можемо сказати, що з боку СКУ є певна повага, є певний діалог і навіть ведуться розмови про зближення у роботі.

Судячи із офіційних статистичних даних найчисельніша українська діаспора проживає все ж в Росії, чи ведеться там якась робота?

Ми підтримуємо певні контакти, були також активні діаспоряни там, однак, багатьом довелося виїхати до більш безпечних країн, переважно ЄС. Ми зараз працюємо над розбудовою платформи і виведення її на самодостатній рівень, а відтак необхідно буде розвивати і цей напрям. Ми розуміємо, що потрібно робити щось саме у медійній площині. Я вважаю, що це велика помилка з українського боку – залишити монополію на російську мову Кремлю. Нам потрібно мати свою адженду і свою інформаційну політику російською мовою не лише для Донбасу і Криму, але і для всього світу – Росії, пострадянських країни, плюс емігрантів з пострадянських країн. Російська мова це четверта мова у світі за поширеністю, пів мільярда людей спілкуються російською мовою. Не знаю, чи всі зі мною погодяться, але я вважаю, що нам потрібно формувати власний порядок денний у цьому напрямі.

Якою є структура організації чи платформи? Якщо є бажаючі долучитися до діяльності Глобал Юкрейн, яким чином це реалізувати?

Із самого початку була створена фундація Global Ukraine, яка була зареєстрована в Києві на початку 2015 року, ініціатором була я, а також кілька людей, які входили в дорадчу раду та які багато допомагали і підтримували. Досить швидко знайшлися однодумці і сформувалася команда – волонтери, студенти тощо. Влітку 2015 року ми організували Перший форум Global Ukrainians і тоді стало зрозуміло, що цей проект надихає, мені писало багато людей з усього світу, ми отримали підтримку від Фонду «Відродження». Було зрозуміло, що потрібно розвиватись і рухатись далі, ми повинні були створити щось абсолютно нове, немає з кого копіювати, такої прописаної теорії, як все має виглядати – немає. Те що ми будуємо – це структура мережевої організації, величезна коаліція, різні осередки з усього світу. В Україні, наприклад, є РПР – Реанімаційний Пакет Реформ, тут теж є коаліція організацій, але вони всі тут, в Україні, вони не віртуальні, тобто не розкинуті по всьому світу. Їх підтримують донори, такі як Єврокомісія та інші, вони розвивають свою структуру. Станом на цей час ми маємо схожу структуру, ми розвиваємося, маємо індивідуальні контакти або повноцінні осередки у понад 70ти країн світу. Наразі мережа Global Ukrainians має свій Маніфест, щось подібне до нашої внутрішньої конституції – Хартію Global Ukrainians, яку ми вже прийняли на нашому п’ятому форумі, де прописані правила гри, вона є на нашому сайті. Цей документ підтримали 40 організацій з різних країн. Ми намагаємося всіх залучати і нікого не відштовхувати, бо ми не хочемо очолювати, ми хочемо створити умови, поширити досвід, підсилити те, що робиться, підтримати ініціативи на локальному рівні. Академічною мовою можна було б сказати, що ми допомагаємо розвивати соціальний та інтелектуальний капітал українців світу. У нас передбачено два види членства: організаційне членство, відповідно, бути у координаційній раді або координаційному комітеті, або можна мати індивідуальне членство. Якщо людина не має досвіду організаційної роботи, то вона все рівно може робити багато цікавих речей, завжди є можливість бути частиною команди.

Ми вже запустили та активно розвиваємо своє інформаційне агентство Глобал Юкрейн Н’юз і також наш глобальний бізнес хаб для просування українських брендів на всіх рівнях, наше мото – “українські бренди ставимо в тренди”. Маємо каталог на сайті де представлені понад 40 українських креативних брендів. Працюємо також над декількома інноваційними технологічними проектами, допомагаємо їм налагоджувати партнерства та шукати інвестиції за кордоном. На черзі наша глобальна українська академія, для того щоб накопичений досвід українців світу став доступним молодому поколінню тут, в усіх містах та регіонах України.

Чи є можливості у діаспорян лобіювати інтереси України за кордоном?

Тут питання до кого потрібно звертатися у першу чергу? На мою думку, перш за все, саме до українських посадовців, так як деколи певні проблеми створюються саме всередині країни. Наші українці за кордоном є тим інструментом, через яким можна доносити іншу точку зору. Наприклад, наприкінці минулого року Міністр закордонних справ Павло Клімкін був із візитом в Угорщині, де зустрічався з представниками української діаспори. Діаспоряни ділилися із ним своїм баченням, намагалися донести позицію іншу – з точки зору угорців, щоб вона була сприйнята не як ворожа, а як позиція країни, яка турбується про своїх громадян, де би вони не жили. В той же час хочеться запитати: а що Україна робить для українців, які живуть за кордоном? Наскільки Україна підтримує школи, культурні організації чи інші осередки? Якби українська держава турбувалася про українців за кордоном так як, наприклад, Румунія про своїх громадян за кордоном, то ситуація була би кардинально іншою. А кого хвилюють українці, ті які працюють і допомагають і грішми, і в рамках різноманітних ініціатив? Кого турбує, що закордоном, наприклад, не визнають автоматично українські водійські права, так як визнають навіть росіянам? Україна за 25 років не зуміла пере підписати цілу низку конвенцій, які були підписані Радянським Союзом.

Можливості до більш системного та ефективного лобіювання інтересів України є і в Стразбурзі, і в Парижі, і в Нью-Йорку і в Берліні, тому ми за конструктивну консолідацію зусиль.

До речі, 2018 рік буде складним політичним роком в Україні, через великі ризики пов’язані з невмінням або небажанням влади боротись з топовою корупцією, через те, що багато українців схильні до еміграції, бо розчаровані та не вірять що ця українська влада, яка досить хвора клептократією зможе вивести державу на траєкторію впевненого економічного зростання, тощо.

Саме тому наше завдання наразі не тільки лобіювати інтереси України у світі, ми також працюємо над створенням інструментів для реінтеграції українських трудових мігрантів в політичну та економічну площину країни. У нас є чітке бачення як це зробити, тому будемо інтенсивно над цим працювати.