Президент TUID: «Відносини між Україною і Туреччиною не повинні залежати від третіх країн»

Надходження валюти до економіки країни, у класичних економіках, відбувається двома основними шляхами: надходження від експорту та через інвестиції. Україна, потерпаючи від нестабільної політичної та, як наслідок, економічної ситуації, як ніколи зацікавлена в обох джерелах. Важливо бачити усі можливі варіанти, одним із яких зараз є виведення на якісно новий рівень співпрацю із міжнародними партнерами.

Туреччина завжди була одним із головних торгових партнерів нашої країни, а саме зараз відкриваються нові можливості для обох країн. В очікуванні на підписання угоди про зону вільної торгівлі, кореспондент Ukraine Away поспілкувався із Президентом TUID (Turkish – Ukraine business association) – Бураком Пехліваном (Burak Pehlivan).

Дуже часто кажуть, що економіка важливіша за політику. Дісно, без економіки дуже важко щось зробити: чи то побудувати школу, чи сходити в кафе. Зараз ведеться багато розмов про зону вільної торгівлі між Україною і Туреччиною. Які перспективи документу, на Вашу думку?

Перемовини про ЗВТ розпочалися ще у 2007 році, і я сподіваюсь, що скоро цей договір буде підписано. На жаль, є певні бар’єри, які ми хочемо усунути якомога швидше. Ми розглядаємо цей договір не просто як угоду, а як інвестицію. Ми розраховуємо, що одразу після підписання угоди про ЗВТ почнеться потік інвестицій із Туреччини в Україну.

Чи можна сказати, що від цієї угоди хтось виграє більше: або Україна, або Туреччина?

Я думаю, виграють обидві сторони. Зараз, для того щоб розуміти, що буде далі, необхідно глянути на те, що було раніше. За останні 15 років торгове сальдо торгівлі України із Туреччиною становить 33 млрд. дол. США. Це найбільше сальдо, якого Україна досягла у торгівлі з однією країною. Це означає, що майже кожен рік Україна отримувала у плюс 2,5 млрд. дол. США при торгівлі із Туреччиною. Без цієї угоди цей торт зараз є маленьким, але він повинен бути великим. Товарообіг із теперішніх 5 мільярдів може зрости до 15.

За рахунок яких секторів економіки можливе таке зростання?

Україна експортує до Туреччини близько 50% металопрокату та металоконструкцій, агросировину та продукти хімічної промисловості. У турецьких компаній є певні переваги: якщо вони імпортують сировину, переробляють її на території Туреччини і потім експортують. На цей час мито імпортне мито, наприклад, становить 10-20%, ці відсотки зникнуть. Також є бюрократичні перешкоди, квоти. Перш за все, ми вважаємо, що виграє від угоди металургійна промисловість. По-друге, переорієнтування із втраченого ринку Росії на турецький. По-третє, ми повинні показати світу, що ми не просто партнери, а стратегічні партнери. Коли Україна підписала Угоду про ЗВТ із Канадою, було багато піару, однак Україна експортувала в цю країну товарів лише на 36 млн. дол. США, в той час як імпортувала з Канади на 200 млн. дол. США. Це майже в 20 разів менше ніж товарообіг між Туреччиною і Україною. Уявіть, які можливості з’являються після підписання угоди про ЗВТ.

Перемовини про цю угоду ведуться вже більше 9 років, чому цей процес такий тривалий, хто не має бажання підписувати?

До 2014-2015 рр. було недостатньо політичної волі з боку України, тепер, коли вже є політична воля, з’явились певні економічні аспекти. Українська сторона інколи висловлює намір змінити уже ті положення, які вже були погоджені раніше, сформувалась нова економічні реальність, є питання по щодо агроекспорту.

Які відмінності між угодою, яку Україна підписала з ЄС, та потенційною угодою із Туреччиною? Адже у випадку з ЄС також були очікування значних інвестицій і суттєвого зростання товарообігу.

Україна не може у повній мірі скористатися усіма вигодами угоди із ЄС через структури компаній і самого ЄС. Багато учасників ринку не приймають самостійно рішення, у повному розумінні цього слова, а узгоджують їх із вищим керівництвом, акціонерами, вони не добре обізнані із ситуацією на ринку України і не хочуть ризикувати. Турецькі компанії готові йти на ризик та інвестувати в Україну. Зараз мінімум 100 турецьких компаній мають намір здійснити інвестиції в Україну. Вони готові відкривати тут заводи, а це нові робочі місця, нові можливості експорту для України. Можу навести вам приклад. Турецькі інвестиції в Єгипет до підписання угоди про ЗВТ становили лише 50 млн. дол. США, через три роки після підписання вони були 2 млрд. дол. США. В Україні важка і легка промисловість потребує нових технологій, а в України недостатньо капіталу.

Ви зазначили про непоступливість української сторони в аграрних позиціях. Яким чином Туреччина буде намагатися переконати Україну?

На жаль, я не перемовник, але, думаю, можна знайти компроміс. По-перше, названі вже цифри торгового сальдо говорять самі за себе. По-друге, є причини через які зараз масштабні інвестиції в Україну неможливі, однак — необхідні. Я розповім чому. На сьогодні мінімальна зарплата в Туреччині складає 450 дол. США, а в Україні — 65 дол. США. Тому зараз деякі галузі економіки Туреччини не є конкурентоздатними, в будь-якому разу наші заводи переїжджають кудись, ми би хотіли в Україну. Однак, якщо немає ЗВТ, то турецька сировина, яка буде надсилатись на ці підприємства, буде обкладатись 12% митом, а також додатковим митом у Туреччині, як повний товар. Компанії не згодні з цим.

Ми говоримо про інвестиції, але в які саме сфери?

Це легка промисловість, сфера харчування, автозапчастини, згодом й інші сектори.

Чи можна припускати, що на налагодження відносин між Україною і Туреччиною впливають певні зовнішні чинники, наприклад, Росія?

Я вважаю, що відносини між Україною і Туреччиною не повинні залежати від третіх країн.

Як ми можемо спостерігати, останнім часом політичні, а за ними й економічні відносини між Туреччиною та Російською Федерацією потеплішали. Чи не може скластися ситуація, коли турецька сторона не захоче підписувати угоду про ЗВТ на компромісних умовах лише через те, що російський ринок є більший і капітал Туреччини туди повертається?

Я хотів би ще раз зробити акцент на тому, що відносини між Туреччиною та Україною ніяк не залежать від третіх країн. Наші відносини є стратегічними, і зараз важливо це продемонструвати як з боку Туреччини, так і з боку України, що вже було зроблено у формальній площині на найвищому рівні – рівні Президентів. Заява П. Порошенка про необхідність підписати договір уже в цьому році є демонстрацією політичної волі з боку України. Звісно кожна сторона прагне більшого для себе, однак ЗВТ корисна для обох країн.

Чи прогнозуєте Ви, що договір про ЗВТ може бути підписаний до 2020 року?

Я думаю, що він повинен бути підписаний цього року. Адже кожен день без цього договору ми втрачаємо нові можливості експорту для України і Туреччини, Україна втрачає дуже потрібні інвестиції — зволікання із підписанням ЗВТ призводить до втрат для обох сторін. Усі питання можна вирішити на рівні перемовин, Туреччина має великий досвід, ми підписали понад 30 таких договорів з різними країнами. Ми також розуміємо позицію української сторони, наприклад, щодо сектору легкої промисловості. У нас були схожі страхи перед підписанням аналогічного договору із ЄС, однак час показав, що це було правильне рішення, взаємний товарообіг значно зріс, а ЄС інвестував за останні 20 років в Туреччину понад 150 млрд. дол. США.

by Denys Yatsyshin for UkraineAway.com.ua